Димографія, шаблистий, встиск: як ти знаєшся на неологізмах українських митців?
Почнемо зі словотворчості українського поета-шістдесятника Василя Стуса. Здебільшого митець словотворив через поєднання відомих слів із займенником «все». Як гадаєш, яке з цих слів НЕ є авторським неологізмом поета?
Всеволодіти — наша підступна вигадка, а ось два інших слова мовознавці знайшли у творах Василя Стуса: «Не всемогутній, а всепокірний перед диким звіром, ім’я якому — Правда і Любов», «Це все юрма. І ніч. І брат мій спить. Росте під стелю всечекання».
Якщо Василь Стус комбінував різні слова зі «все», то Павло Загребельний, незначно змінивши слово «демографія», винайшов цілих 6 нових понять. Здогадаєшся, який синонім до слова «інтер’єр» він отримав у такий спосіб?
Звісно, це домографія! Сенс цього новотвору Павло Загребельний пояснює у своєму романі «Вигнання з раю»: «Це значить: дім і в домі, житло нашого колгоспного трудівника як таке, а також його внутрішність, або, як пишуть у газетах і книжках — інтер’єр».
І ще трохи про будинкове…. В одному зі своїх текстів Юрій Андрухович називає будинок багатоквартирником. Натомість у Сергія Жадана є схожий за значенням і способом творення неологізм. Здогадаєшся, як він звучить?
Панельник — так Сергій Жадан ємно й коротко назвав «панельний будинок»: «Поселилися вони у знайомих Чорного, у тісній квартирі в панельнику, з вікон навіть моря не було видно». Аналогічно і Юрій Андрухович «стиснув» «багатоквартирний будинок» за допомогою суфікса «-ик-» до «багатоквартирника».
А ось Василь Барка в романі про Голодомор «Жовтий князь» нагенерував цілу низку неологізмів з основою «хліб»: хліботруди, хлібокуси, хлібопроси, хлібоноси… Вгадаєш, як один із героїв роману запропонував називати тих, що «хліб беруть»?
Хлібохапи — новотвір Василя Барки на позначення людей (чи радше нелюдів), що відбирали хліб у страшні часи Голодомору. Це слово лунає в розмові хлопчиків-героїв роману «Жовтий князь» разом з іншими «хлібними» неологізмами: «Микола на них вимовив: — Хлiботруси! — А ми нi: ми хлiботруди, — сказав Андрiй. — …хлiботруди не ми з тобою, а старшi. Ми хлiбокуси… — Я знаю, хто всякi другi… Є хлiбопроси, i всякi… — Твiй горщик здiбний варити. А ще? — Ну, є... хлiбоноси i хлiбовози… — …А хто — тi, що хлiб дають хлiбопросам? ... Звуться: хлiбодани! — назвав Микола, — Їх мало... Скажи, хто тi, що хлiб беруть? — Хлiбобери, чи нi... Микола поправив: — Вони хлiбохапи».
Ще один новотвір на позначення понять часів радянщини знаходимо в Олександра Ірванця. У «Маленькій п’єсі про зраду для однієї актриси» він винайшов слово, яке підкреслює негативне ставлення до такого явища, як жовтенята. Здогадаєшся, що це за слово?
Чорненята — назва персонажів твору Олександра Ірванця, яких він вигадав, аби «потролити» радянських жовтенят: «Ой, що йому за те було-о! І з чорненят його виключили, і в спецшколу запроторили, і з батьками розібралися».
Гаразд, облишмо тему радянщини та поговорімо ліпше про експресивні неологізми Оксани Забужко. Є ідеї, який сенс вклала письменниця у новотвір «мадоннисте» в цій цитаті: «Щось у ній справді відчувалось мадоннисте на фотознімках кінця п’ятдесятих»?
«Мадоннисте» означає «невинне», «спокійне», «смиренне». Це доводить розширена цитата з твору «Тут могла б бути ваша реклама»: «…мама була невинна, аки агнець, чи радше Діва Марія (щось у ній справді відчувалось мадоннисте на фотознімках кінця п’ятдесятих)».
Інша українська письменниця — Ліна Костенко — теж винаходить влучні означення. Деякі з них навіть дещо суперечать звичним словотвірним моделям. От як гадаєш, що означає її неологізм «шаблистий»?
Шаблистими Ліна Костенко назвала тих, хто має шаблю, у присвяченій Козаччині поемі «Берестечко»: «Гей, та було ж нас триста, та усі шаблисті». Цікаво, що цим своїм значенням слово «шаблистий» руйнує канон, за яким суфікс «-ист-» підкреслює подібність до предмета — тут він говорить просто про його наявність.
Продовжимо тему неологізмів козацького роду… От як гадаєш, яке слово придумав Микола Вінграновський у творі «Козак Петро Мамалига», що його цілком могли б запозичити нинішні барбершопи?
Саме півторавусим постає козак Петро Мамалига в однойменному творі Миколи Вінграновського і хвилюється з цього приводу: «—…Але ж як же це я покажуся тепер своїм товаришам півторавусим?».
І ще трохи про парубочу зовнішність. Коли хлопець добирає гіпстерський одяг і зачісується, мов Раян Ґослінґ, що це він робить таке, за висловом Григора Тютюнника?
Наджигуритися — небуденно одягнутися, причесатися, як пояснює дослідниця неологізмів Григора Тютюнника. Це слово постає в новелі «Зав’язь», де один із персонажів так звертається до свого онука: «Куди це ти, парубче, наджигурився?».
І насамкінець нумо розберемося з вигадкою Дмитра Павличка — словом «встиск». Є припущення, що воно означає?
«Встиск» — це синонім до прислівника «впритул». Це доводить цитата з твору Дмитра Павличка: «О браття, як я хочу жити, / Свободу молоду любити / Не оддаля, а встиск, впритул!». Дослідниця Ірина Бабій стверджує, що Дмитро Павличко загалом створював багацько прислівників — це особливість його стилю.
Гарний результат!
Ти легко здогадуєшся, що означає «шаблистий», «мадоннисте» чи інше слово-винахід українських авторів, коли бачиш його в контексті. Цікаво, а як ти порадиш собі з розумінням наших діалектизмів або ж автентичних українських слів, які через репресії СРСР стали архаїзмами?
Добра робота!
Ти знаєш словотвірні моделі українських митців і вмієш розпізнати, що «панельник» — це Жаданове слово, а в Олександра Ірванця точно були чорненята. Цікаво, а як ти порадиш собі з розумінням наших діалектизмів або ж автентичних українських слів, які через репресії СРСР стали архаїзмами?
Це успіх!
Ти, певно, не лише розібрався/-лася з усіма «домографіями» та «півторавусими» українських письменників, а й твориш нові слова сам/-а на щодень. Цікаво, а як ти порадиш собі з розумінням наших діалектизмів або ж автентичних українських слів, які через репресії СРСР стали архаїзмами?
