У підлітковому віці Михайло Коцюбинський перейшов на українську, адже чув її від своєї няні Хими. Відтоді майбутній письменник почав активно вивчати рідну мову.

Як згадував молодший брат Хома, Михайло часто блукав ярмарком, аби почути сліпих лірників, уважно вслухався в пісні та оповіді про трагічну минувшину свого народу.

Михайло Коцюбинський мав високий рівень підготовки, тож йому вдалося перескочити дві перших сходинки і піти відразу до третього класу. Ще у вісім-девʼять років він почав писати пісні, а в 12 — написав роман. У школі навчається старанно, з бажанням і відповідальністю.

У той час Михайло Коцюбинський заробляв приватними уроками. Він був репетитором для дітей із заможних родин Вінниці та навколишніх сіл.

Після дебюту Михайло Коцюбинський не публікував твори до 1890 року, тобто упродовж шести років. Усе змінилося після поїздки до Львова, під час якої письменник познайомився з Іваном Франком та іншими літераторами. Тоді вперше після паузи опублікував свої твори у журналах «Дзвінок», «Правда», «Зоря».

Михайло Коцюбинський перебував під таємним наглядом Подільського жандармського управління, адже був членом таємного полтавського товариства «Братство тарасівців». Учасники організації поширювали ідеї українізації, зокрема прагнули, аби українська мова панувала в родині, державних установах, навчальних закладах.

Михайло Коцюбинський мав робочу поїздку до Криму, адже тоді працював в Одеській філоксерній комісії. Цю організацію уряд створив для боротьби з тлею, що знищувала виноградники. Саме тоді письменник дослідив життя й побут кримських татар. У листі до дружини Коцюбинський писав: «[це] справжнє татарське царство без впливу московщини».

До Італії письменник прибув перший раз у 1905 році, опісля повертався сюди туристом зо тричі. Час проводив здебільшого на острові Капрі. У листах до дружини письменник зазначав: «Сьогодні їздив обдивлятися гроти — блакитний і срібний. Перший у нас є на одкритці, а срібний — це таке чудо, що аж не віриться. Коли бризнеш водою, то вона грає синіми, рожевими і зеленими кольорами».

Письменник знав девʼять іноземних мов, серед них — французька, грецька, кримськотатарська та ромська. Це допомагало літератору читати твори в оригіналі. У листі до етнографа Володимира Гнатюка він писав: «...Знаєте, дорогий добродію, коли я читаю гарного автора, а в мене є любимі — от-як Гамсун, Шніцлер, Лі, Ахо, Гарборг, Від, Стріндберг, Метерлінк — мені не хочеться писати, бо я знаю, що ніколи не досягну того, що досягли, що зробили ці таланти...»

Михайло Коцюбинський любив малювати. Під час відпочинку на острові Капрі робив ескізи у блокноті. Також одного разу доповнив автограф до оповідання «Павутиння» малюнками з натури.

За мотивами творів Михайла Коцюбинського зняли вісім фільмів, серед них: «Навздо­гін за долею», «Фата моргана», «Пекоптьор», «Коні не винні», «Кри­вавий світанок», «Дорогою ціною», «Тіні за­бутих предків» та «Подарунок на іменини».