Монахи в Середньовіччі були справжніми відлюдниками: жили в монастирях, дотримувалися чітких правил і розпорядку дня. Тусовки в тавернах і гучні компанії не для них. Вони молилися або ж читали та переписували книги, бо друкарський верстат ще не винайшли. Понад усе цінували хендмейд: шили одяг і взуття, виготовляли ліки, навіть самі випікали цеглу для будівництва. А ще монахи працювали на городах і доглядали за свійськими тваринами, бо щоденна робота вважалася спасінням душі.

Хрестоносцями у Середньовіччі могли стати майже всі охочі: головне — мати бажання вирушити в далекий і небезпечний хрестовий похід. Ці авантюристи вірили, що через війну з арабами отримають прощення гріхів і зароблять грошей. Це відчайдухи, які обходилися найменшим, але понад усе цінували пригоди, ризики та гострі враження. За свідченнями істориків, навіть Христофор Колумб планував організувати власний хрестовий похід.

Аристократами в Середньовіччі були лицарі, які мали землі. На відміну від простих селян і ремісників, у них був час на розваги: військові походи, мисливство, турніри чи тусовки з іншими лицарями й лордами. Саме аристократи вигадали культ прекрасної дами, бо звичайне кохання для них занадто нудне.

Жонглерами у Середньовіччі називали не тільки тих, хто вміли жонглювати, а тих, хто майстерно розважали публіку: танцювали чи співали, виконували складні трюки, ковтали мечі чи показували дресированих тварин. Жонглери мандрували від міста до міста й часто дратували місцевих священиків, бо люди з більшим бажанням ішли на виставу, ніж до церкви. До того ж, ці жартівники знали багато смішних і часом непристойних анекдотів, що тільки додавало їм популярності.