Термін «dua» [дуа], або «duva» [дува] перекладається з кримськотатарської мови як «молитва». Колективні дуа можуть проводити як на честь радісних подій, як-от народження дитини чи зведення нового дому, так і під час поминання померлих. Зазвичай дуа проводять у будинку того, хто ініціює подію. Ведучий — мулла — як правило, читає молитовні тексти, а всі присутні можуть хором вимовляти заключні формули молитов.

Шорба — це суп, що є обов’язковою стравою в день проведення дуа. У степовому Криму після колективної молитви подають Tomalaq şorba [томалак’ шорба] — суп із маленькими фрикадельками (проте назва страви різниться від регіону до регіону). Також під час такої трапези учасники їдять хліб і п’ють hoşaf [хошаф] — компот із сухофруктів.

Qatıq [к’атик`] — це кримськотатарський продукт із кислого молока. Ця страва є одним із поширених кисломолочних напоїв поруч з айраном, а за консистенцією нагадує йогурт.

Це ми, звісно, про çiberek [чіберек] (так-так, правильно вимовляти назву цієї страви саме так!) — страву із січеного чи меленого м’яса в тонкому тісті. Ці смаколики були поширені в багатьох державах, які завойовувала Османська імперія, а також серед кримських татар.

Marama [марама] — це біла шаль з оздобами по краях, якою заміжні жінки додатково покривали голову та спину. Її обов’язково одягали під час релігійних обрядів і прикрашали орнаментом örnek [орьнек]. У більшості регіонів Криму marama накидали на голову тільки після попереднього ритуального очищення — abdest [абдесту]. Покривши голову, жінки молилися, читали Коран чи відвідували спільні молебні. Кримськотатарські жінки настільки шанували цю традицію, що навіть у засланні 40-х років ХХ століття замінювали мараму марлею, а орнаменти на неї наносили йодом.

Ще один популярний традиційний головний убір у кримських татар — fes [фес] . Ці конусоподібні оксамитові шапочки носять як дівчата, так і жінки. Залежно від віку жінки оздоблення фес могли різнитися: якщо літні жінки не використовували жодних прикрас, то для молоді були обов’язковими золоті монетки й ажурні накладки. Феси вдягали, дещо нахиливши вперед і праворуч. Часто саме з правого боку на уборі були багаті китиці — püskül [пускуль].

Qalpaq [к’алпак’] — це чоловічий головний убір, стійкий до вітру та холоду, який виготовляють із натуральної овчини. Цей елемент традиційного вбрання досі популярний серед кримськотатарських чоловіків: вони носять qalpaq не лише на свята, а й у повсякденному житті.

Qına gecesı [хна гєджєси] — це обряд, під час якого тіло та волосся нареченої фарбували хною. Ритуал зазвичай проводили в будинку майбутньої дружини. Для гостей накривали стіл, а неодружені дівчата у присутності родичів фарбували нареченій кінчики пальців на руках і ногах, а також волосся. Завершивши, фарбували й усіх інших дівчат.

Етнологиня Олена Соболєва називає традицію Söz kesim [сьоз кєсім]. сватанням і першим кроком до укладення шлюбу у кримських татар. Коли батьки хлопця визначалися, з ким хочуть одружити сина, то просили когось із близьких родичів виступити в ролі сватів. Ті своєю чергою йшли до потенційної нареченої додому, аби попросити в її батьків видати дівчину заміж. Якщо батьки дівчини приставали на пропозицію, для «сватів» накривали святковий стіл.

Вислів Pencerege barmaq [пєнджєрєгє бармак’] (буквально — «ходити до вікна») означав, що після сватання хлопець отримував право зустрічатися з нареченою. Такі зустрічі таємно, за мовчазною згодою батьків проходили біля вікна кімнати дівчини. Наречений приносив їй гостинці, а та дарувала хлопцю вишиту хустинку. Зазвичай на такі зустрічі хлопець ходив із товаришем чи неодруженим братом, аби захищатися від інших парубків, які могли вимагати від нареченого викуп — balıq [балик’].