Всеволодіти — наша підступна вигадка, а ось два інших слова мовознавці знайшли у творах Василя Стуса: «Не всемогутній, а всепокірний перед диким звіром, ім’я якому — Правда і Любов», «Це все юрма. І ніч. І брат мій спить. Росте під стелю всечекання».

Звісно, це домографія! Сенс цього новотвору Павло Загребельний пояснює у своєму романі «Вигнання з раю»: «Це значить: дім і в домі, житло нашого колгоспного трудівника як таке, а також його внутрішність, або, як пишуть у газетах і книжках — інтер’єр».

Панельник — так Сергій Жадан ємно й коротко назвав «панельний будинок»: «Поселилися вони у знайомих Чорного, у тісній квартирі в панельнику, з вікон навіть моря не було видно». Аналогічно і Юрій Андрухович «стиснув» «багатоквартирний будинок» за допомогою суфікса «-ик-» до «багатоквартирника».

Хлібохапи — новотвір Василя Барки на позначення людей (чи радше нелюдів), що відбирали хліб у страшні часи Голодомору. Це слово лунає в розмові хлопчиків-героїв роману «Жовтий князь» разом з іншими «хлібними» неологізмами: «Микола на них вимовив: — Хлiботруси! — А ми нi: ми хлiботруди, — сказав Андрiй. — …хлiботруди не ми з тобою, а старшi. Ми хлiбокуси… — Я знаю, хто всякi другi… Є хлiбопроси, i всякi… — Твiй горщик здiбний варити. А ще? — Ну, є... хлiбоноси i хлiбовози… — …А хто — тi, що хлiб дають хлiбопросам? ... Звуться: хлiбодани! — назвав Микола, — Їх мало... Скажи, хто тi, що хлiб беруть? — Хлiбобери, чи нi... Микола поправив: — Вони хлiбохапи».

Чорненята — назва персонажів твору Олександра Ірванця, яких він вигадав, аби «потролити» радянських жовтенят: «Ой, що йому за те було-о! І з чорненят його виключили, і в спецшколу запроторили, і з батьками розібралися».

«Мадоннисте» означає «невинне», «спокійне», «смиренне». Це доводить розширена цитата з твору «Тут могла б бути ваша реклама»: «…мама була невинна, аки агнець, чи радше Діва Марія (щось у ній справді відчувалось мадоннисте на фотознімках кінця п’ятдесятих)». 

Шаблистими Ліна Костенко назвала тих, хто має шаблю, у присвяченій Козаччині поемі «Берестечко»: «Гей, та було ж нас триста, та усі шаблисті». Цікаво, що цим своїм значенням слово «шаблистий» руйнує канон, за яким суфікс «-ист-» підкреслює подібність до предмета — тут він говорить просто про його наявність.

Саме півторавусим постає козак Петро Мамалига в однойменному творі Миколи Вінграновського і хвилюється з цього приводу: «—…Але ж як же це я покажуся тепер своїм товаришам півторавусим?».

Наджигуритися — небуденно одягнутися, причесатися, як пояснює дослідниця неологізмів Григора Тютюнника. Це слово постає в новелі «Зав’язь», де один із персонажів так звертається до свого онука: «Куди це ти, парубче, наджигурився?». 

«Встиск» — це синонім до прислівника «впритул». Це доводить цитата з твору Дмитра Павличка: «О браття, як я хочу жити, / Свободу молоду любити / Не оддаля, а встиск, впритул!». Дослідниця Ірина Бабій стверджує, що Дмитро Павличко загалом створював багацько прислівників — це особливість його стилю.