Родина Шовгенівих була заможною, а тому діти (молодша Олена і двоє старших синів) отримали добре виховання та освіту. Олена з дитинства вивчала мови: добре володіла німецькою та французькою. А ще сім’я часто подорожувала разом — на Кавказ чи до Фінляндії.

Після переїзду молода сім’я жила у скруті. А тому Олена шукала різні варіанти заробітку. Вона і писала вірші та публіцистику, і виступала у нічних кабаре з музичними номерами, і працювала манекенницею. Пізніше Олені вдалося знайти посаду вчительки молодших класів.

Олена Теліга вступила до Варшавської літературної групи «Танк», яку ініціювали Юрій Липа та Євген Маланюк. Учасниками групи були емігранти-літератори, які вірили в українську самобутність та державність і прагнули сепаруватися від російської культури.

У 1930 році Олена Теліга познайомилася з Дмитром Донцовим — філософом, публіцистом та ідеологом українського націоналізму. Згодом стала активною авторкою «Вістника» — місячника літератури, мистецтва, науки й громадського життя. Пізніше долучилася до об’єднання «Вісниківська квадрига» (квадрига — четвірка запряжених в один ряд коней у давніх римлян; також це слово стало назвою угрупування польських поетів — прим. ред.) разом з Євгеном Маланюком, Леонідом Мосендзом та Олегом Ольжичем. Донцов уважав, що об’єднання «оживить літературно-мистецьке життя України».

Олена Теліга працювала в Культурній референтурі ОУН, що її заснував Олег Ольжич. Підрозділ поширював знання про історію України та об’єднував активних митців і дієвців.

Мистецьке товариство «Зарево» об’єднало творчу молодь та всіляко допомагало митцям-початківцям. А також підтримувало діяльність українських культурних та наукових установ.

Журнал «Літаври» був літературно-мистецьким додатком до тижневика «Українське слово». У ньому Теліга публікувала твори Миколи Хвильового, Євгена Плужника, Григорія Косинки, Олександра Олеся та Юрія Липи.

Хоч Олена Теліга активно друкувалася в періодиці, власної збірки за життя не видала. Після її смерті німецькі окупанти знищили рукописи віршів, проте деякі копії вдалося врятувати. Перша збірка Олени Теліги «Душа на сторожі» вийшла за кордоном у 1946-му — за 4 роки після загибелі поетки.