Що ти знаєш про українську Соборність?

У цей день передусім вшановують проголошення Акту злуки Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки, що відбулося 22 січня 1919 року. Тоді влада і український народ обох республік спільним рішенням об’єдналися в одну суверенну державу.

Протяжність «Української хвилі» становила біля 700 км. Тоді українці утворили «живий ланцюг», який починався в Івано-Франківську, проходив Львовом і багатьма іншими містами та селищами, а завершувався в Києві. За офіційними даними, до акції долучилися 450 тисяч учасників, а за незалежними підрахунками — 1–5 мільйонів.

Історик Михайло Сеньків стверджує, що саме військові були найбільш активними ініціаторами майбутньої злуки. Все через те, що ЗУНР потребувала допомоги у війні з Польщею. Саме тому 6 листопада 1918 року до Києва вирушила делегація ЗУНР, аби попрохати про військову та політичну підтримку Галичини. Оскільки на той час на чолі Української Держави був гетьман Павло Скоропадський, галичани розмовляли саме з ним.

Злуку УНР і ЗУНР ухвалила Українська Національна Рада 3 січня 1919 року. Подія відбулась у Станіславові (нині — Івано-Франківськ). Учасники сесії одноголосно прийняли «Ухвалу Української Національної Ради», а того ж дня у місті відбулися військовий парад і народна маніфестація на честь події.

Історик і політолог Володимир Головченко акцентує увагу на тому, що Акт злуки символічно приурочили до першої річниці проголошення незалежності Української Народної Республіки: саме 22 січня 1918 року Українська Центральна рада прийняла IV Універсал. Документ засвідчував, що УНР — самостійна, ні від кого не залежна, суверенна держава.

Урочиста церемонія злуки відбулась у Києві на Софійській площі. На майдані зібралися тисячі жителів столиці, військові частини, духовенство Української православної церкви на чолі з архієпископом Агапітом, члени Директорії, уряду УНР і делегація ЗУНР. О 12-й годині урочисте свято розпочав міністр внутрішніх справ ЗУНР Лонгин Цегельський — він зачитав ухвалу Національної Ради про возз’єднання і передав її голові Директорії Володимирові Винниченку. Універсал УНР оголосив член Директорії Федір Швець.

У делегації був саме Василь Стефаник — він належав до Української Національної Ради ЗУНР і до складу делегації, яка брала участь у підписанні Акту злуки.

Після проголошення Акту злуки в Києві відбулося зібрання Трудового конгресу — спільного українського передпарламенту, який зібрав разом законодавців із західної та наддніпрянської України. На першій сесії затвердили Акт злуки, прийнявши Універсал «До українського народу».

Після злуки ЗУНР отримала назву Західна область Української Народної Республіки (ЗОУНР), яка зберігала право територіальної автономії та свої органи законодавчої й виконавчої влади. Єдиною сферою, у якій дві частини нової держави координували свої дії, була військова діяльність.

Історикиня Тетяна Бевз вважає, що Трудовий конгрес прийняв ключове рішення, актуальне й нині: «український народ бажає миру з усіма народами і не має думки забирати під свою власть чужі землі, але він не допустить ніяких замахів від якої не було б держави на свою цілість, самостійність і незалежність».