Звісно, ми про ліхтарників — фахівців-світлоносців, що обслуговували вуличні ліхтарі в доелектричну еру: запалювали з настанням сутінок, гасили на світанку та за потреби ремонтували й чистили. В Ужгороді навіть встановили пам’ятник легендарному ліхтарникові дяді Колі, а насправді Миколі Дерев’янку. Наприкінці своєї кар’єри пан Микола опікувався вже не просто вуличним освітленням Ужгорода, а ще й тим, аби в місті сяяли модні неонові вивіски та реклами.

Саме бакенники колись відповідали за те, щоб на річках і озерах вночі світилися поплавці на якорі, аби позначати небезпечні місця та фарватер. Василь Сухомлинський у своєму оповіданні «Ліхтарник» так описував цю роботу: «Увечері сідав він у човник, плив на середину ріки, засвічував ліхтар. До світанку блимав посеред ріки вогник, показував дорогу мандрівникам».

Там, де маяки ще не автоматизували повністю і їхня робота залежить від людини, за те, аби скеровувати світлові сигнали для суден, відповідають наглядачі маяків.

Так-так, вже тоді існували електромонтери, лиш рутина в них була дещо інша. Кожні 4 доби, коли вугільні електроди в дугових електролампах вигоряли, працівникам доводилося замінювати їх, а підійматися на таку висоту було геть непросто. У Львові на проспекті Свободи знайшли цікаве розв’язання для цього виклику: у конструкції стовпів зробили висувну корбу, за допомогою якої електромонтери замінювали електроди, перебуваючи на землі.

Еге ж, ми про зварювальників. Адже Микола Бернардос — український винахідник методу електродугового зварювання металів вугільним електродом. Вчений продемонстрував його 1881 року на виставці в Парижі та здобув за це золоту медаль.

Світлодизайнери, або інженери-світлотехніки, створюють проєкти освітлення різних просторів, у яких перебувають люди. Їхнє завдання — зробити так, аби світлова композиція добре поєднувалася з архітектурою приміщення та його внутрішнім оформленням. Для виконання роботи світлодизайнери комунікують із ландшафтними архітекторами, дизайнерами інтер’єрів, інженерами комунікацій та електриками.

Розробка техніки освітлення для кінострічки — це завдання операторів-постановників, тому саме вони стежать, аби електрики, світлові техніки і їхні помічники реалізували концепцію на знімальному майданчику, та курують процес.

О, у медіахудожника/-ці в Театрі Лесі чимало завдань, зокрема й розробка медіапроєкцій до вистав. А ще ця людина встановлює на сценічних майданчиках електроосвітлювальне (проєкційне) обладнання, транслює медійні проєкції на репетиціях і виставах, забезпечує освітлення об’єктів зі складними світловими та медійними рішеннями… Крім того, спільно з художником з освітлення, сценографом і режисером планує схеми, за якими відбуватиметься освітлення вистав. У Театрі Лесі стверджують, що така посада є лише в їхній команді.

Свічконосці, або лампадники, — ті, хто під час літургій, причасть і читання Євангелія носить примикирій, тобто свічник. За християнськими віруваннями, це роблять не лише для освітлення, а й для того, аби символізувати Христа.

І лазерна хірургія, і фототерапія — методи лікування, які використовують властивості світла на користь пацієнтам. Фототерапія, або світлолікування, застосовує в медицині ультрафіолетове, інфрачервоне, видиме світло і лазерне випромінювання. Використання останнього сьогодні також поширене в хірургії.