29 квітня 1918 року Павло Скоропадський видав «Грамоту до всього українського народу» разом із «Законами про тимчасовий державний устрій». За цими документами, як пояснює історик Владлен Мараєв, гетьман зосередив владні повноваження у власних руках. Це стосувалося всіх трьох функцій влади.

Конституційний закон ухвалив сойм Карпатської України — незалежної республіки, яку на Закарпатті проголосив Августин Волошин у березні 1939 року. Документ визначив офіційний статус української мови як єдиної державної — достоту як у наші часи за Конституцією України.

Холодноярська республіка — державне утворення на території УНР у 1919–1922 роках, що було осередком повстанського руху проти радянської влади. За конституцію холодноярцям слугував «Начерк проєкту Державного законоладу для “Української Трудової Республіки”», який уклали 1919 року. Згідно з параграфом 8 цього документа, ліси й корисні копалини, а також водні ресурси мали стати власністю держави.

«Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель бувшої австро-угорської монархії» — документ, який за часів ЗУНР слугував її конституцією. Його ухвалила Українська Національна Рада 13 листопада 1918 року. Остання стаття документа визначила, що гербом ЗУНР буде золотий лев, обернений праворуч, на синьому полі.

«Статут про державний устрій, права і вільності УНР», або ж Конституцію Української Народної Республіки, ухвалили 29 квітня 1918 року. У статті 11 її творці визначили: «Ніякої ріжниці в правах і обов’язках між чоловіком і жінкою право УНР не знає».

«Основний Закон “Самостійної України” — Спілки народу українського» — проєкт конституції, який розробив Микола Міхновський і опублікував у вересні 1905 року у львівському часописі «Самостійна Україна». Там він визначив громадянські права в українській державі, серед яких — свобода совісті та слова, свобода друку і зібрань.

«Пакти і Конституція прав і вольностей Війська Запорозького» — договір між гетьманом Пилипом Орликом, козацькою старшиною та запорожцями, який уважають пам’яткою українського конституціоналізму XVIII століття. Його уклали 5 квітня 1710 року на козацькій раді поблизу міста Бендери. Вже в першому пункті «Пактів» розкрили позицію щодо релігії: проголосили державною віру православного східного обряду, а також зобов’язалися відбудовувати автокефалію української церкви за підпорядкування константинопольському патріархові.

За часів радянської окупації в Україні ухвалили кілька конституцій. Одна з них — конституція УСРР 1929 року. Вона мала цілу низку обмежень у виборчих правах. Наприклад, не обирали й не могли бути обраними до державних органів влади такі категорії громадян: представники духівництва, бізнесмени-працедавці, ті, що живуть за відсотки з капіталу, приватні торговці, люди з ментальними захворюваннями, службовці й агенти колишньої поліції, а також ті, кого цих прав позбавив суд.

Першу конституцію УСРР ухвалили на III Всеукраїнському з’їзді рад 6–10 березня 1919 року. У третьому розділі цього документа йшлося про права й обов’язки «працюючого і експлуатованого народу України», однак соціально-економічні права громадян там не закріпили жодним чином.

Конституцію УРСР 1978 року ухвалили на позачерговій сьомій сесії Верховної Ради Української РСР дев’ятого скликання. У цьому документі стаття 75-1 засвідчує: «Автономна Республіка Крим є складовою частиною України і самостійно вирішує питання, віднесені до її відання».